Строительство

Царська  Росія пізніше  інших країн вступила на шлях капіталістичного
розвитку. До 60-х років минулого сторіччя в Росії  було дуже мало фабрик і
заводів.   Переважало   кріпосницьке   господарство дворян-поміщиків.  При
кріпосному  ладі   не   могла  по-справжньому  розвиватися   промисловість.
Підневільна   кріпосна  праця  давала  низьку  продуктивність  праці  в
сільському  господарстві. Весь хід  економічного  розвитку штовхав до знищення
кріпосного права. Царське правительство, ослаблене військовою  поразкою в
час  Кримської   кампанії   й  залякане  селянськими  "бунтами"  проти
поміщиків, виявилося змушеним скасувати в 1861 році кріпосне право.
     Але  й  після  скасування кріпосного  права  поміщики  продовжували  гнітити
селян.   Поміщики   ограбували   селян,   віднявши,  відрізавши  в   них   при
"звільненні"  значну  частину  землі, який  селяни  користувалися
раніше.  Цю частину  землі  селяни стали  називати  "відрізками".  Селян
змусили  платити поміщикам  викуп за своє  "звільнення"  -і  біля  двох
мільярдів рублів.
     Після  скасування кріпосного  права  селяни  змушені  були  на  самих
тяжких умовах орендувати поміщицьку землю. Крім грошової плати  за оренду
поміщик нерідко змушував селян даром обробляти селянськими знаряддями
і  кіньми   певна  кількість  поміщицької   землі.  Це  називалося
"відпрацьовуваннями",  "панщиною".  Найчастіше  селянин  змушений  був  платити
поміщикові за оренду землі натурою із урожаю в розмірі половини свого врожаю.
Це називалося роботою "споловини".
     Таким чином, залишалося майже те ж положення,  що й при  кріпаку
праві, з тією лише різницею, що тепер 5 селянин був особисто вільний,  його
не можна було продати або купити, як річ.
     Поміщики вичавлювали  останні соки з  відсталого селянського господарства
різними   грабіжницькими  способами  (оренда,   штрафи).  Основна  маса
селянства  через гніт поміщиків не могла поліпшувати своє господарство. Звідси
крайня відсталість сільського господарства в дореволюційній Росії, що приводила
до частих неврожаїв і голодувань.
     Залишки кріпосницького господарства, величезні податі й викупні платежі
поміщикам,  які  нерідко  перевищували  прибутковість селянського господарства,
викликали руйнування, зубожіння селянських мас, змушували селян іти
із  сіл у пошуках заробітку.  Вони  йшли на фабрики  й заводи. Фабриканти
одержували дешеву робочу силу.
     Над робітниками й селянами стояла  ціла армія  справників, урядників,
жандармів,  поліцейських,  стражників, які  захищали  пануючи, капіталістів,
поміщиків  проти  трудящих,  проти   експлуатованих.   До   1903   року
існували  тілесні покарання.  Незважаючи  на  скасування  кріпосного  права,
селян  пороли  різками  за  найменшу провину,  за  несплату  податей.
Робітників били поліція й козаки, особливо  під час страйків, коли  робітники
припиняли роботу, не витримавши утисків фабрикантів.  Робітники й селяни
не  мали ніяких  політичних прав у царській Росії. Царське  самодержавство
було лютим ворогом народу.
     Царська   Росія   була   в'язницею  народів.   Численні  неросійські
народності  царської   Росії   були   зовсім   безправні,   безупинно
піддавалися  всіляким  приниженням  і  образам.  Царське  правительство
привчало російське  населення  дивитися  на  корінні  народності національних
областей  як  на   нижчу   расу,  називало   їх  офіційно  "інородцями",
виховувало презирство  й ненависть до  них. Царське правительство свідомо
розпалювало   національну  ворожнечу,   нацьковувало   один  народ   на   інший,
організовувало єврейські погроми, татаро-вірменську різанину в Закавказьи

Начало

[дальше...]